Як описати людину? Я навіть не знаю з чого почати… Люди бувають веселі або сумні, добрі або злі, працьовиті або ліниві… так можна продовжувати без кінця. Але все ж таки ми люди, різні за поведінкою, поглядами, смаками, та з усіх живих створінь ми відрізняємося розумом і вмінням його застосовувати. Я хочу звернути вашу увагу до сучасних проблем, які потребують людського втручання. Хочу привести декілька історій, на які прошу звернути увагу. Історія Каті: Коли мені виповнилося 10 років, батьки подарували на день народження маленьке цуценятко. Дитячій радості не було меж. Як приємно приходячи до дому почувати, що тебе завжди хтось чекає, а коли ти заходиш до кімнати кудлате створіння кидається в обійми і починає лоскотно облизувати руки. Як приємно прокидатися вранці від теплого, але мокрого носу, як приємно з гордістю розповідати друзям, що це твоє собаченя зупинило злодія. І як соромно розуміти, що хтось із твоїх знайомих образив беззахисну тварину…коли ти не бачиш життя без цього смішного чубчика, чотирьох лап і неймовірно розумних очей. Історія Тані: Мені 19 років кожного ранку я йду по одній дорозі на навчання і додому. І от у такий самий день на вулиці було надзвичайно холодно, але якесь дивне передчуття з самого ранку обіцяло пригоди. Зранку вийшовши зі свого дому я побачила жахливу картину, наш двірник бив кішку, яка просто сиділа біля смітника і намагалася знайти щось їстівне. З сумними і переляканими очима кішка намагалася втекти але як маленька тварина може справитися із здоровенним дядьком? Отже, я не витримала і закричала що було сил… кішка швидко кинулася до мене і з одного стрибка опинилася в мене на руках, у цей момент я зрозуміла, що вже ніколи не зможу її відпустити. На мої крики з вікон почали виглядати сонні люди…я розповіла історію усім хто звернув на мене увагу…двірник у нас вже не працює. А в мене дома тепер живе 2 кошеняти і улюблена кішечка. Історія Сергія Сьогодні зранку ми з батьком їхали із бабусиного села, на дорозі побачили скалічену тварину. Навіть не зупинившись водій збив собаку і поїхав далі. Сподіваюсь його хоча б докори сумління не покидають. Ми зупинилися й забрали його з собою. У ветеринарній клініці нам наклали гіпс і вкололи багато ліків. У попередньому реченні написано «нам», так саме «нам», це не помилка, песика ми забрали до дому, можу сказати лише одне: на ще одну щасливу родину у нашій країні стало більше. Від себе я можу додати: в мене три чудових собаки (ціла сім ’ я), я не уявляю своє життя без них. А найпрекраснішим є те, що тварини не вміють брехати і ти завжди можеш бути впевненим у тому, що вони так раді тебе бачити, довіряють тобі у всьому і повністю, потребують твоєї любові і спілкування, а також ніколи не зрадять і не покинуть у біді. Зараз я хочу попросити вашої допомоги, кому небайдуже на чотирьох ногих громадян, подивіться навколо себе, не закривайте очі на жахи, які трапляються кожен день на вулицях нашого прекрасного Києва, нашої України - життя врятувати так легко, а винагорода за це – найщасливіша тварина у світі, її люблять, вона потрібна цьому світові як і ми усі. Існують притулки для тварин, які ледве зводять кінці з кінцями, не хватає робочих рук, матеріалів, підтримки. Та існують такі добрі люди, які не дадуть загинути маленьким друзям, за власні кошти вони допомагають лікувати й утримувати тварин, знаходять їм новий дім та господарів. Дії цих людей гідні поваги, зробіть і свій внесок, і я впевнена вже скоро ви не зможете жити без «без цього смішного чубчика, чотирьох лап і неймовірно розумних очей». Уся детальна інформація про діяльність волонтерів-сподвижників на сайті: http :// forum / doggy . kiev . ua /
